Його служба проходила у Закавказькому військовому окрузі, у місті Тбілісі. Призвали на військову службу Григорія Гамківа у 1980 році.
— Тоді ніхто у військкоматі не питав, де ти хочеш служити, — згадує він. — Служили по всьому величезному Союзу, а я два роки був у військах ПВО (ППО — протиповітряна оборона — авт.). Був зв’язківцем: обслуговував секретну техніку — супровід літакам.
Найважче, за його словами, було спочатку —перші три-чотири місяці, коли звикав до дисципліни і вмінню вкладатися в суворо відведені хвилини. Доводилось навіть їсти по часу.
— Не встиг поїсти в їдальні — крокуєш назад у казарму з піснею, — продовжує співрозмовник. — Нікого не цікавило, чи ти встиг з’їсти відведену порцію. А ще дуже скучав за рідними. Перших півроку над тобою працюють старші солдати, а далі вже сам гартуєшся, займаєшся і звикаєш до армійського стилю життя.
Його суворість Григорій Гамків у повній мірі відчув під час відпустки. Так сталося, що в частині його відпустили на добу раніше і він прилетів літаком з Тбілісі до Львова, аби потім дістатися додому, в Рівне. Але у Львові його затримав курсантський патруль і, перевіривши документи, залишив у комендатурі на дві доби виконувати господарські справи. Ось так довелося відповісти за порушення термінів!
Серед армійських друзів Григорія Гамківа не було рівнян, а от солдатів з Кавказу було багато. На жаль, з ними не збереглися зв’язки після армії. Але сьогодні про них нагадують старі чорно-білі фотографії дембельського альбому. Тоді такі альбоми були дефіцитом…
Служба у лавах Збройних сил СРСР стала для нього чоловічою школою життя, стержнем, який став хорошою основою в подальшій роботі. Після армії пан Григорій пов’язав свій професійний шлях з органами внутрішніх справ, де працював до пенсії. Потім була робота в управлінні у справах захисту прав споживачів, а згодом — створення власної охоронної фірми “Відок”.
Порівнюючи свій армійський досвід і сина, який нещодавно служив у Збройних силах України, Григорій Гамків прикро зітхає:
— Сьогодні баласт солдатів, які служать, працюють і будівельниками, і малярами, а результат такої служби нульовий. Та армія і сьогоднішня — це небо і земля! — резюмує він. — Чому може навчитися солдат, якщо його командири нині поставлені в умови прохачів? А перехід на контрактну службу — це перш за все відродження престижу офіцерської професії. Якщо офіцер захищає Вітчизну, то вона повинна подумати, як захистити його матеріально й соціально.
