Олександр завжди жив дорогами. До повномасштабної війни він був водієм міжнародних перевезень: десятки країн, тисячі кілометрів, свобода за кермом великовантажної автівки. Після кожного рейсу — повернення на Рівненщину, де чекала родина. Життя було простим і, як каже сам військовий, «чудовим». Дорога надихала, годувала і давала відчуття сенсу.
Рішення, яке не дозволила змінити совість
У лютому 2022 року Олександр готувався до чергового рейсу за кордон. Виїзд був запланований на 23 лютого, а роботодавець навіть пропонував евакуацію всієї родини. Та внутрішнє відчуття не відпускало.
«24-го почалося повномасштабне вторгнення. Кордони закрили. Але я все одно б не поїхав. Совість би не дозволила», — згадує він.
Олександр пішов у територіальну оборону, звертався до військкомату і лише з третьої спроби був мобілізований — 16 березня 2022 року. Так водій цивільних доріг став водієм-механіком 23 інженерно-позиційного полку.
Ротації, обстріли, втрати
Позаду — майже чотири роки війни, контузії та тисячі кілометрів уже на військовій техніці. Перша ротація — Київщина: два місяці без зупинок, постійні перевезення, робота на межі фізичних можливостей.
Потім — схід. Найважчим став Бахмутський напрямок: три місяці обстрілів, життя в бункерах і перші болючі втрати побратимів.
«Це було відрядження, ми були в підпорядкуванні інших частин. Було непросто», — коротко каже військовий.
Тричі між життям і смертю
За час служби Олександр тричі дивом вижив. Один із вибухів відкинув його на кілька метрів в окоп — пам’ять зберегла лише спалах, «як сірник», і руки побратимів, які витягнули його з-під вогню.
«Я тричі “народився в сорочці”. Побратиму, який був поруч, теж пощастило — йому лише розірвало куртку», — згадує солдат.
Після одного з таких епізодів евакуацію та першу допомогу надавала бойова медикиня Оксана — ще одне ім’я, яке він пам’ятає з вдячністю.
«Козак Мамай» і мрія про мирну дорогу
Побратими називають Олександра «Козак Мамай» — за витримку, людяність і спокійну віру в Перемогу. Він не романтизує війну і не шукає гучних слів. Його найбільше бажання — щоб ця війна закінчилася.
Після перемоги Олександр мріє повернутися до цивільного життя: знову сісти за кермо і їхати мирними дорогами — рідного краю та Європи, без вибухів і сирен.
Визнання служби
За мужність і героїзм, вірність присязі, незламність духу та високий професіоналізм солдат Олександр був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України — «Хрест Сил Підтримки», а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку — «Надійний захист у бою».
Він залишив життя, яке любив, щоб захистити те, що любить ще більше — родину і Україну. І про це рішення, каже, не шкодує.
