Василь Басараба "Волинська твердиня"

І
Вельможні вежі
На крутезних кручах,
Похмурі мури
Дивляться з віків.
їм так незвично,
Так уже незручно
Себе побачить
В дзеркалі ріки:
На тлі будівель
У сіянні срібнім
Вони вже старомодні,
Як старці.
Нові часи,
Немає їм подібних,
Вже все не те
Відбилося в ріці.
Горить Горинь,
Бринить невпинно
Плином,
Стоять і промовляють до ланів
Вельможні вежі,
Горді і сумні.
Оце Острог —
Столиця України,
В далекі дні у давній далині.

II
І не впала в навалах
Волинська твердиня,
Не схилилась в покорі
Ніяким забродам,
Її слава у слові
Нам світить і нині,
І окреслює всім
Дивну вроду народу.
Хто почути хотів,
Той вслухався і слухав
Вічну мову землі
З гомінкого роздолля.
І на кручах оцих,
Піднімалися лицарі духу,
Лицарі честі і волі.
Їхні кроки відлунюють
Знов у потрісканих стінах,
Голоси їх возносяться
Під склепіннями, як і колись.
Усвятищоцій
Переводила подих тремкий Україна
І, шукаючи долі,
Вдивлялась увись.
Наливайкова воля
Тут грізно повстала
І на крилах потужно
Летіла в світи.
І не знає ніхто, що промовив востаннє,
Що сказавСеверину
Князь Костянтин.
Але глянь, подивися,
Як знову і знову
Вежі в небо вростають,
Як води гортає ріка...
В нетьмяніючій шаблі
Все зблискує славою слово
Дивним сяйвом
У давніх віках.