Сім чудес Здолбунівщини

УПА-Південь, очолюване командиром Миколою Свистуном — "Ясенем" (яке налічувало близько 5 тисяч повстанців) з внутрішніми військами НКВС та частинами Червоної Армії чисельністю близько 35 тисяч осіб, яких підтримувала авіація, танкові частини, та навіть бронепоїзд. Наприкінці 80-х на початку 90-х років жителі району на місці загибелі повстанців насипали могили, на них поставили хрести і збудували капличку.

Уже стало традицією щорічно у період Великодніх свят проводити урочисте вшанування полеглих у гурбенських лісах, на яке з'їжджаються патріоти України. У 2005 році тут було побудовано Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських могилах. 14 жовтня 2006 року відбулося урочисте закладання каменю та розпочалось будівництво пантеону Героїв Гурбенського бою. Останки тіл героїв-повстанців перезахоронили в пантеон з інших місць Гурбинського лісу.

Імена деяких загиблих вдалося встановити. Перед могилами повстанців встановили на високій колоні скульптура Покрови Пресвятої Богородиці, а над могилами — мармурові плити з іменами загиблих.

2. Джерело Святого Миколая
На окраїні с.Гільча є славнозвісне урочище Святого Миколая з джерелами-близнятами у кам'яному гроті. Тут б'ють із-під землі чисті джерела живлющої холодної води. Вважалося, що ці джерела не просто громові, а вибиті Божими блискавицями, і тому є цілющими. Джерельна вода, витікаючи з-під пагорба, проходить через шари крейди, глини, піску й очищується природним шляхом. Вона містить багато корисних елементів, допомагає лікувати хвороби шлунково-кишкового тракту, нирок. Це місце відоме далеко за межами області, сюди щодня приходять і приїжджають люди, щоб набрати святої цілющої води. Протягом багатьох століть джерело в урочищі Святого Миколая є місцем паломництва. Ще повстанці Северина Наливайка смакували цією водою. Вгамовували спрагу й омивали нею свої рани козаки війська Богдана Хмельницького, які поверталися з-під Берестечка.

По-особливому джерела Святого Миколая вшановують на свято весняного Миколи 22 травня. Тут проводяться багатолюдні богослужіння.

3. Дерманський монастир
Першу згадку про Дерманський монастир відносять до 1499 p. Монахи жили в Дермані і раніше, що доводить назва урочища в селі — Скит. У другій половині XV ст. Дерманський монастир був одним із культурно-освітніх осередків в Україні.
У 1575 р. князь Костянтин Острозький запрошує управителем Дерманського монастиря відомого друкаря Івана Федорова, який одночасно почав готувати до друку славнозвісну "Острозьку Біблію" (1581 р). У монастирській друкарні було виготовлено кілька книг, і серед них — відомий "Октоїх". Місцеві монахи переклали з грецької мови збірник афоризмів "Пчола" та "Бесіди" Івана Златоуста. Усвідомлюючи значення освіти духовенства, Костянтин Острозький заснував тут духовну школу й друкарню. У монастирі було зібрано велику й цінну бібліотеку з архівом.

Після Другої світової війни Дерманський монастир віддали в підпорядкування єпископу Волинському і Рівненському, проте вже у 1960 р. його закрили. У спорудах монастиря розмістили корпуси спецшколи-інтернату. 30 серпня 1991 р. після 30-річної перерви відновлено функціонування Дерманського жіночого монастиря. Сьогодні у монастирі проживають до 60 черниць.

4. Батьківщина Уласа Самчука
Нині твори "Волинь" і "Марія" входять до шкільної програми, а на початку 30-х років через них український письменник, публіцист, громадський діяч Улас Самчук був оголошений ворогом радянської влади. Тому громадський народний музей Уласа Самчука у Дерманській гімназії, де колись письменник навчався, постав лише 1995 року.

Відвідувачі музею зможуть дізнатися про дитинство Уласа Самчука, його родину, навчання, побачити ікони з хати письменника, а пізніше його дядька. З цінних експонатів музею — світлини письменника різних років, книги, видані Уласом Самчуком у Мюнхені, кілька особистих речей, як-от: палиця, окуляри, візитки.

5. Хутір Плугаки
Хутір Плугаки належить відомому майстру декоративно-ужиткових мистецтв Миколі Огороднику. Тут є на що подивитись. Самі хазяї живуть у хаті, якій уже близько двохсот років. Вона складена з дерев’яних колод, які перемазували білою глиною.
На хуторі Плугаки зібрано велику колекцію старожитностей: реманент, предмети побуту та повсякденного вжитку, якими користувалися українські селяни щодня. Одні з найцікавіших експонатів — дерев’яний плуг середини XIX століття та віз 1944 року виготовлення, на якому їздили вояки УПА. Микола Огородник може провести для гостей цікаві майстер-класи з писанкарства та соломоплетіння, почастувати чаєм з лікарських рідкісних трав.

6. Підземне кладовище
1574 року ханська орда поставила свій табір біля гори Турецької, щоб захопити монастир. Війська Костянтина Острозького, що поспішили на допомогу, виявились сильнішими, тому сутичка скінчилась розгромом орди. Переможці, як люди великодушні, "взяли в полон" воїнів ворожого війська й дозволили їм залишитись у селі. Деякі турки так вподобали українських дівчат, що взяли їх у дружини: звідси й етимологія поширеного в Дермані прізвища Турчин.

Сотні років у Турецькій горі дерманці видобували камінь. Кажуть, підземна каменоломня сягала 350 метрів. Під час війни каменоломня слугувала штабом і надійним прихистком для вояків УПА — невипадково Дермань називають бандерівською столицею.
1944 року прийшла сюди ціла дивізія, що намагалася знищити загони УПА, цілий місяць вистежувала численні ходи в каменоломні, хотіла потрапити всередину. Про розташування ходів знали тільки дерманці, а окупанти підривались на мінах і вибухівках: поранених і вбитих везли з-під гори Турецької мало не щодня. Щоб не жертвувати більше солдатами, червоноармійці замінували 12 ходів і виходів, які знайшли за місяць, і підірвали їх одночасно… Досі лежать у горі хлопці і чекають, поки їх по-людському поховають.

7. Чисті води
Здолбунівщина славиться своїми природними заповідними багатствами. Одним із таких унікальних природних місць є село Святе, що знаходиться в самому центрі новоутвореного Дермансько-Мостівського ландшафтного парку. Це одне з небагатьох місць України, де водиться рідкісна форель. Це місце є унікальним через дві обставини. По-перше, вода тут настільки чиста, що видно дно навіть у найглибших місцях. По-друге, завдяки джерелам, що пульсують із піщаного дна, вода має постійну температуру — близько 6 градусів тепла, яка не змінюється навіть у найлютіші зимові морози та найспекотніші літні дні.