м. Дубно
Межує на півночі з Млинівським, на північному сході – з Рівненським, на сході – зі Здолбунівським районами Рівненської області, на півдні – з Тернопільською областю (Кременецький і Шумський райони), на заході – з Радивилівським районом, у центрі – з Дубенською міськрадою Рівненської області.
У районі 1 селищна і 23 сільських ради; 1 селище міського типу і 103 села.
Дубенський район утворено 4 грудня 1939 р. Район, з центром у місті Дубно, знаходиться у південно-західній частині Рівненської області на Волинсько-Подільській височині. Клімат району – помірно-континентальний з відносно високою вологістю, незначними коливаннями температури, помірно тепле літо та м'яка зима з частими відлигами.
Історія
Численні археологічні знахідки, проведені науковими експедиціями доктора історичних наук І. К. Свєшнікова свідчать, що територія краю була заселена людьми з давніх часів.
Місця археологічних знахідок:
с. Варковичі – знахідка гробниці культури кулястих амфор, два поселення городоцько-здовбицької культури;
с. Дитиничі - курганний могильник комарівської культури, поховання доби неоліту;
м. Дубно – поселення черняхівської культури, місце городища літописного міста Дубен;
с. Жорнів – залишки поселень культури лінійно-стрічкової кераміки та давньоруського городища;
с. Івання – гробниця культури кулястих амфор, побудована з кам'яних плит, курганний могильник комарівської культури;
с. Княгинин – пізньопалеолітична стоянка, поселення пізнього Трипілля і комарівської культури.
с. Костянець – поселення культур Вербковіце-Костянець пізнього Трипілля, комарівської та слов'янської культур VI-VII ст. н. е.
с. Липа – пізньопалеолітична стоянка "Липа-1", три інші пізньопалеолітичні стоянки, ґрунтовий могильник городоцько-здовбицької культури, два давньоруські поселення, давній курган;
с. Листвин – поселення культури Вербковіце-Костянець, давньоруське городище, давньоруський курганний могильник;
с. Мирогоща – пізньопалеолітична стоянка, поселення комарівської культури, давньоруське городище.
Про походження назви Дубно нам відомо з усного народного переказу, який повідомляє, що тут, серед незайманих лісів, у глибоку давнину, стояло поселення Дубенка, від якого дістало назву місто.
Не дивно, що в цьому краї назви поселень і урочищ походять від назв різних порід дерев. Приміром, Берестечко, Боремель, Липа, Листвин, Липова, Смолів, Смолярі, Верба, Дубляни, Дубова, Дубрівка, Дубно, Підлісці, Підлісся, Березня та ін.
Перша письмова згадка про Дубно датується 1100 роком літописцем Іпатіївського літопису, коли право на володіння Володимиро-Волинськими землями отримав князь Давид Ігоревич, онук Ярослава Мудрого. У тому самому літописі місто згадується під 1149 роком у зв'язку з міжусобною війною за престол між Київським князем Ізяславом Мстиславовичем та його дядьком Юрієм Володимировичем (Долгоруким).
Ще одну згадку про Дубно дає заповіт князя Володимира 1288 року. У ньому вказано: "І Мстислав, (брат Володимира) перебувши кілька днів у Володимирі, поїхав у свої городи Луцьк і Дубен".
За свою історію територія краю належала до Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, згодом Волинь загарбала Литва, а у 1569 р. унаслідок Люблінської унії Дубенщина відійшла до шляхетської Польщі, у 1759 p., після третього поділу Польщі, Дубно входило до складу Росії.
Історія Дубенського краю на кілька століть пов'язана з іменами князів Острозьких. У 1498 р. Костянтину Острозькому було вручено гетьманську булаву Великого князівства Литовського. Завдяки його домаганням у 1507 р. Дубно отримало Магдебурзьке право майже одночасно з Києвом і Житомиром. Місто мало свою печатку, герб і прапор.Оскільки одним із важливих чинників матеріального забезпечення достатку князів Острозьких була торгівля, для її успішного розвитку до Дубна скликався ремісничий люд, незалежно від віросповідань. Уже у XVI ст. тут діяла синагога. У ті часи Дубно торгувало предметами ливарництва, ковальства, ювелірними виробами. Причому ринок збуту становили не тільки волинські міста, а й чимало інших у Європі.
Визначною пам'яткою Дубенщини кінця XIX ст. є Тараканівський форт, збудований поблизу с. Тараканів.
Форт було зведено для зміцнення оборони кордону між Російською і Австро-Угорською імперіями. Кордон з кінця XVIII ст. до 1917 р. знаходився за 50 км від місця розташування форту, де сьогодні є кордон між Рівненською і Львівською областями.
Форт-заставу поблизу Дубна будували силами Головного інженерного управління при Військовому міністерстві Російської імперії. Автор проекту – інженер-полковник Борисов. Основні будівельні роботи тривали 20 років і були завершені в 1890 р. На спорудження цього об'єкта було витрачено мільйон рублів з державної скарбниці, а на відкриття приїжджав сам імператор Олександр III.
У плані форт має форму ромба. Його внутрішня сторона, де знаходяться казарма і каземати (будівлі житлового, складського і господарського призначення), оточена двома рядами товстих стін з цегли і бетонними та земляними валами, у товщі яких зроблені амбразури та облаштовані бойові позиції. Між двома лініями укріплень проходить 14-метровий рів. Вали густо засаджені деревами і кущами. Форт був оснащений за останнім словом тогочасної техніки: мав автономне водопостачання, каналізацію, електричне освітлення, телефонний зв'язок з м. Дубно і деякими сусідніми селищами. На його озброєнні наприкінці XIX ст. було 40 важких далекобійних і легких гармат, кулемети, розміщувалися склади з великою кількістю боєприпасів. Під прикриттям форту знаходилася стратегічно важлива залізниця Дубно-Броди, яка перетинала державний кордон.
На початку XX ст. з появою авіації Тараканівський форт втратив своє значення. Під час Першої світової війни він був залишений російською армією під час відступу в 1915 р. Найзапекліші бої в районі форту відбувалися в липні 1920 р. між польськими і радянськими військами під час наступу Першої кінної армії. У період Другої світової війни форт практично не використовувався.
Історія кожного села Дубенщини – це маленький струмок, який, зливаючись з іншими, творить історію рідного краю. Свята любов до рідної землі допомагає відродити її велич і славу. Отож, помандруємо далі селами і містечками Дубенського краю, який вражає не лише своєю природною красою та унікальною стародавньою архітектурою, а багатий на історичні події та славетні на весь світ особистості.
Саме сюди, до села Великі Верхівні, на зустріч до свого єдиного великого кохання – графині Евеліни Ганської, у свій час приїздив відомий французький письменник Оноре де Бальзак.
На мальовничих схилах правого берега Стубли знаходиться с. Білоберіжжя. Найдавнішою будівлею в селі сьогодні є храм Святого Архангела Михаїла. Перша згадка про Білоберезький храм у Київських архівах датована 1765 р. Проте різні джерела стверджують, що він був збудований у 1600 р.На узвишші пагорба поблизу с. Пирятин стоїть кількаметровий межовий стовп, який є свідченням існування у с. Мильні 230 років тому монастиря Різдва Богородиці.
Поряд знаходиться село Варковичі, в якому в 1725 р. було споруджено кам'яний замок – двоповерхову будівлю, у якій налічувалося понад 50 кімнат. У тому самому році польський король надав Варковичам, де на той час налічувалося 98 дворів і мешкало 870 жителів, привілей на право називатися містечком. У 1729 р. Лядуховський, господар села, зводить у містечку костел Бернардинців. У середині XIX ст. у Варковичах відкрили церковно-парафіяльну школу. Також у селі існувала музична школа і однокласне училище, що свідчить про високий духовний і культурний рівень його жителів, які брали активну участь у визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького.
На карті духовності Дубенського краю є особливі святині для його жителів. Поблизу сіл Тростянець і Залужжя знаходиться Свята гора "Іспряча" або Божа гора, яка в минулі віки була відома на Волині своєю чудодійністю.
Із різних куточків України, з близького зарубіжжя їдуть паломники до джерела святої Анни, що в с. Онишківці Дубенського району, за 29 км від Дубна. Переконатися у цілющій силі святої джерельної води, омитися нею, отримати зцілення від своїх недуг і вклонитися святині - ці та інші наміри й бажання спонукають приїхати до цього краю.
Святі джерела праведної Анни мають давню й цікаву історію. За народною легендою, кілька століть назад тут була церква. Під час нападу орди монголо-татар вона опустилася під землю. Відтак на цьому місці утворилися джерела зі святою водою, які зцілюють від багатьох хвороб. Згодом біля джерел з'явилася ікона святої праведної Анни, і на її честь тут було збудовано невеличку дерев'яну церкву-каплицю.
Сьогодні біля джерел знаходиться скит православного Свято-Миколаївського жіночого монастиря. У 90-х роках XX ст. збудовано церкву Святої Праведної Анни. Джерела не замерзають навіть взимку, а температура води упродовж року приблизно однакова: +4 °С. І в будні, і під час великих церковних свят святі джерела відвідують тисячі паломників і туристів.
Загалом у районі діють 63 церкви, більшість з яких – православні. У 2000 р. на Дубенщині було започатковано проведення свята духовної музики, яке проводиться щороку в січні. Ті, хто зацікавиться культурним життям краю, матимуть можливість побувати на виступах колективів художньої самодіяльності, 17 з яких носять звання "Народний аматорський колектив", любителів сучасної української музики привабить молодіжний музичний фестиваль "Тарас Бульба".
Визначною подією культурно-спортивного життя краю стало відкриття в 1997 р. кінного іподрому при Мирогощанському аграрному коледжі.
Відео про Дубно
