Історія
Археологічні знахідки свідчать про те, що на території селища люди проживали ще в І тис. до н.е. На північній околиці Млинова, на правому березі Ікви, виявлено сліди майстерні крем'яних знарядь, а також залишки давньоруського міста Муравиці (Моравиці), згаданого в літопису за 1149 рік.
Назву поселення пов'язують з водяними млинами на річці Ікві. Перша письмова згадка про Млинів відома з початку XVI ст., коли великий литовський князь Олександр подарував це поселення Москвитину Бобру.
1508 – після смерті останнього Сигізмунд І передає Млинів кременецькому наміснику Якову Монтовту.
1562 – в акті 1562 року Млинів фігурує вже як містечко Яна Монтовта-Коблинського; великим злом для мешканців містечка були міжусобиці, які точилися між місцевими феодалами.
серпень 1568 – на Млинів напали урядник і підлеглі князя Головні-Острожецького, відібрали у селян коней, одяг, зброю та інше майно, багатьох з них побили. Експлуатація й свавілля шляхти змушували жителів села братися до зброї.
1648-1654 – під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років населення Млинова підтримало козаків і повсталих жителів навколишніх сіл. Боротьба з польською шляхтою не припинялася і після Андрусівського договору.
осінь 1648 – повстанці зруйнували сусідній маєток Муравицю
кінець XVII ст. – у Млинові деякий час жив український громадський діяч і поет Данило Братковський. Він брав участь у народно-визвольному русі проти польсько-шляхетського панування, мав зв'язки з керівниками козаків С. Палієм, С. Самусем, З. Іскрою. Придушивши селянські виступи, польська шляхта посилила гноблення місцевого населення. Власник Млинова князь Ходкевич працею кріпаків збудував собі палац, який вважався однією з найкращих архітектурних споруд Волині. Тоді ж у містечку було збудовано костел.
1789 – Ходкевичі добиваються королівського привілею про дозвіл проводити у Млинові чотири ярмарки на рік
1792 – у Млинові деякий час перебуває Тадеуш Костюшко
1795 – Млинів стає селом Волинського намісництва, через два роки – Дубенського повіту Подільської губернії
1804 – Млинів стає селом Волинської губернії Росії
У 1840-х роках у Млинові перебував відомий польський письменник-етнограф Ю. Крашевський. Опису Млинова, зокрема палацу Ходкевича, він присвятив розділ у своїй книзі "Спогади з Волині, Полісся й Литви".
Реформа 1861 року хоча і надала селянам Млинова особисту волю, але земельне забезпечення їх залишалося вкрай незадовільним. Панові належала 4971 десятина землі, в т.ч. 1691 десятина орної. А близько 200 селянських родин не мали землі взагалі. Важкі матеріальні умови, безземелля змушували селян шукати засобів до існування. Частина їх працювала дворовими, наймитами в маєтку Ходкевича, решта – на лісопильному заводі, який став до ладу в 60-ті роки. Невелика кількість мешканців Млинова була зайнята на винокурному заводі, частина – на примітивному чавуноливарному заводі, де в 1903-1904 рр. налічувалося 60 робітників. Робочий день тривав 15-17 годин. Мізерні заробітки зменшувалися через постійні штрафи. Поміщики, використовуючи старі феодальні права, забороняли жителям Млинова ловити рибу в річці, щоб і на цьому мати собі прибуток. Судова справа з цього приводу тягнулася 11 років і закінчилась на користь поміщика.
У червні 1906 року в Млинові відбувся страйк робітників чавуноливарного заводу, яким протягом кількох місяців не виплачували зароблених грошей. 20 червня 1906 року робітники влаштували демонстрацію, в якій взяли участь понад 200 чоловік. Місцева влада не могла своїми силами справитись з страйкуючими. На початку грудня 1906 року на чавуноливарному заводі знову почався страйк, для придушення якого власті надіслали кінний загін поліції з Дубно.
Власті не дбали про благоустрій Млинова. Скупченість, захаращеність вулиць і дворів призводила до частих пожеж, що тяжко позначалось на становищі його мешканців. Лише під час пожеж 1858 і 1905 років згоріло 60 будинків. Не було в містечку тоді ні лікарні, ні аптеки. За медичною допомогою жителям доводилось звертатися у повітову лікарню. Ненабагато кращими були справи й з освітою. Двокласне парафіяльне училище у 1911 році закінчило лише 9 хлопчиків і 3 дівчинки.
Великих руйнувань зазнав Млинів у роки Першої світової війни. Під час наступу австро-німецьких військ багато житлових будинків містечка було зруйновано.
У 1915 році протягом дев'яти місяців Млинів поділяла лінія фронту – палац Ходкевича і парк були в руках австрійських військ, а містечком володіли російські війська. У 1917-1920 рр. Млинів, як і вся Україна, був ареною класової боротьби, боротьби різних політичних сил та військового протистояння. Восени 1920 року Млинів у черговий раз захопили польські війська. За Ризьким мирним договором між Польщею і більшовицькою Росією він відійшов до Польщі. Під польською адміністрацією прискорились подальший занепад Млинова й скорочення його населення. 1921 року в містечку налічувалось 185 будинків із загальною кількістю населення 1263 чоловіка. Працювали фабрика мила, олійниця, пекарня, бойня. Селяни дуже потерпали від малоземелля, робітники одержували мізерну плату за свою виснажливу працю. Ціни на товари й продукти залишалися високими, важким тягарем для трудящого населення були численні податки і штрафи. Поряд з важким соціальним гнітом жителі містечка зазнавали національного гноблення. Польський уряд проводив політику полонізації населення. Офіційною мовою була лише польська.
Із 1929 по 1932 рік у Млинові будувалось приміщення семирічної школи, на спорудження якого витрачено 180 тис. злотих. Причому держава виділила для цієї мети лише 63 тис. злотих, а більшу частину стягли з населення. Місцеве населення фактично не мало медичного обслуговування. Хоч у Млинові й були приватна аптека та один лікар, проте жителі не завжди могли скористатися їх послугами, бо за лікування доводилося платити великі гроші. Такий стан селян і робітників змушував їх виїжджати в інші міста, шукати засобів до існування. Це призвело до того, що в 1930 році кількість населення зменшилась навіть у порівнянні з 1921 роком. Важке економічне становище, експлуатація, безправ'я викликали гострий протест трудящих, поширення серед них комуністичних ідей. В 1926 році у Млинові було створено підпільний райком КПЗУ.
14 вересня 1934 райком КПЗУ очолив ярмарковий страйк у містечку. Під час страйку відбулась демонстрація молоді. 60 юнаків та дівчат зі співом революційних пісень вирушили з Млинова до села Берегів. Поліція вдалась до насильства, відкрила стрілянину й, врешті-решт, заарештувала 23 демонстрантів. На початку лютого 1938 року у Млинові відбувся антифашистський мітинг робітників, селян, молоді, де було прийнято ряд резолюцій, у яких висловлювався протест проти масових катувань і розстрілів на західноукраїнських землях. У рішенні мітингу містилися заклики боротися проти фашизму, допомагати республіканській Іспанії, виступати за демократичну Польщу й вільну Західну Україну.
Після приєднання в 1939 році західноукраїнських земель до Радянської України та утворенням районів у тодішній Ровенській області, Млинів став районним центром і був віднесений до категорії сіл. У ньому розмістились районні організації, розпочались соціалістичні перетворення.
Друга Світова війна принесла жителям Млинова багато страждань і втрат. Вже в перші дні війни район Млинова став місцем запеклих боїв між німецькими і радянськими військами. Але вже 24 червня 1941 року Млинів було окуповано гітлерівцями. Приміщення школи окупанти перетворили на комендатуру, там розмістилось і гестапо. Протягом періоду окупації фашисти й українські поліцаї розстріляли у Млинові та його околицях 1118 чоловік, більшість з яких були євреї. Млинів одразу після війни був напівзруйнованим селом, в якому проживало всього 462 мешканці. У повоєнний період Млинів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру переважно сільськогосподарського регіону України.
Із 1959 року Млинів є селищем міського типу, в економіці якого головну роль відіграють промислові підприємства.
