Свято-Троїцький жіночий монастир (м.Корець)

Православну обитель у 1620 році заснував князь Самуїл Корецький. На той час у місті вже був жіночий монастир Свято-Воскресенський, однак він не міг вмістити усіх монахинь. Тому ігуменія Серафима попросила свого брата князя Самуїла побудувати новий, більший монастир.

У розпорядженні князя були свої цегельні заводи, вапнярні, робоча сила. Тому храм і сестринський корпус будували швидкими темпами. Утім побачити монастир князю Самуїлу не вдалося. Через два роки він загинув у битві з турками. Будівництво перейшло у руки брата католика Яна-Карла. Але і той справу не завершив. І лише у 1810 році монастирський храм добудував останній корецький князь Йосип Чарторийський. У 1831 році під час польських повстань монастир згорів. І так простояв більше 30 років. У 1864 році за відбудову святині взялася ігуменія Аполлінарія, настоятелька Воскресенського монастиря. А через 13 років будівництво завершила новопризначена ігуменія Феофанія. Художній розпис вівтаря і центральної частини храму зробили майстри Почаївської іконописної майстерні — послушник іконописець Петро Патокин і три його помічники із лаври. Іконостас замовили у Москві.

21 вересня 1880 року православну обитель освятили як Свято-Троїцький жіночий монастир. А у приміщенні Свято-Воскресенського організували притулок для дівчаток, тепер тут духовне училище.

Головна споруда архітектурного комплексу монастиря — Троїцький собор з двома боковими вівтарями на честь Успіння Божої Матері та преподобfного Іова Почаївського. До собору прибудовані келії з трапезною і тепла церква на честь Іоанна Хрестителя.

На території монастиря могила Анни Андро, дівоче прізвище Олєніна. За переказами, це перша наречена російського поета Олександра Пушкіна. “Я вас любил…”, “Что в имени тебе моем”, “Не пой, красавица, при мне”, “Ее глаза”. Ці вірші 29-річний Пушкін присвятив саме їй. Заміж Анна Андро вийшла лише після смерті поета за Федора Андро, який став Президентом Польщі. У 1885 році, після смерті чоловіка, Анна Олексіївна поселилася у маєтку молодшої доньки поблизу Корця. У свої останні роки жінка вела набожне життя і була покровителькою храму. Опікувалася монастирським сирітським притулком. Саме тому вперше за історію чернецтва мирянку поховали на території православної обителі, хоча Анна черницею так і не стала. Прикраса монастирського двору — пасіка. Вона нагадує православне село-приход. По центру храм—макет Троїцького собору. Пасіка, яку доглядають самі монахині, — символ єднання служіння Богові у молитві та чернечій праці заради Христа та в славу Божої Матері.

Є у дворі монастирська криниця. Цілющої води з неї приходять попити усі прочани.

У 1905 році на території монастиря побудували триярусну дзвіницю. Відтоді її дзвони щоразу скликають людей у храм.

У радянський період корецька обитель була одним із дев’яти монастирів України, які не закрила влада. Навіть більше того, під дахом корецької обителі знайшли своє пристанище черниці інших монастирів

Центр монастирського життя — Свято-Троїцький собор. У ньому знаходяться престоли в честь Святої Трійці, в честь Успіння Пресвятої Богородиці та в ім’я преподобного Іова Почаївського. Одній із плащаниць храму понад сто років. Її золотими нитками вишили монахині ще до відкриття Свято-Троїцького монастиря. Головна святиня Троїцького собору, до якої приїздять численні прочани, — чудотворна Корецька ікона Божої Матері “Споручниця грішних”. Вона була родовою іконою князів Корецьких, і довгий час зберігалася у князівській домашній молитовні.

За Біблією, саме до цієї ікони молилася Марія Єгипетська. І їй були прощені усі гріхи. Як із древнього Вавилона ця святиня потрапила до Корця — невідомо. Ймовірно, вважають історики, її з султанської Туреччини до міста привіз один із князів Корецьких, коли утікав з полону. Автор "Споручниці грішних" також невідомий. У роки фашистської окупації німці намагалися вивезти благодатну ікону, оскільки вона була оздоблена позолотою. Однак, розповідають у монастирі, ніякі сили не могли зрушити образ Богородиці з місця. Є у храмі копія ікони, з якою вінчався з княжною Анною князь Володимир Великий.

Свято-Троїцький жіночий монастир вважається одним із наймогутніших твердинь православ’я північно-західної України. У найважчі часи корецька обитель була для простого люду справжнім оберегом. І хоча під час війни 1941-1945 років Свято-Троїцький монастир постійно контролювали німецькі окупанти, він зі своїми товстими стінами і погребами для жителів Корця був місцем, де можна було сховатись від бомбардувань. Післявоєнний час для монастиря був періодом відновлення господарства та відбудови святині. Кожна з наступних ігумень намагалася якщо не відреставрувати старі ікони, то позолотити бані чи хоча б відремонтувати дах.

4 жовтня 1980 року у Свято-Троїцькому монастирі святкували сторіччя відбудови обителі. Святійший патріарх нагородив храм орденом Святого рівноапостольного князя Володимира першого ступеня. А у червні 1984 року указом Святійшого Патріарха Пімена Корецькому жіночому монастирю була надана ставропігія. Тобто підпорядкування безпосередньо патріархові.

День черниці розпочинають і завершують молитвою, між молитвами важка праця. Сестри самі обробляють землю, ремонтують храми, рубають дрова, печуть хліб, доглядають за пасікою. Усе роблять з любов’ю та вірністю своєму обов’язку. Тілом відпочивають лише у свята, душею — ніколи. У Свято-Троїцькому монастирі безперервно моляться за живих і мертвих.

Руслана БРОНОВИЦЬКА, ТРК “Рівне 1”.