Василь Басараба "Дерево родоводу"

Мій древній рід походить з Городища,
Із з тих твердинь, які давно були.
Чим далі йду, тим ближче все і ближче,
Чим вище піднімаюсь на вали.

Тут вічну правду нам земля говорить
Сьогодні і недавно, і давно:
На цих полях, на цих дзвінких просторах
Нам проростало й множилось зерно.

Тут навкруги не пагорби, а гори,
Тут вироста Полісся в Лісостеп.
Тут від землі по сонцю і по зорях
Мій древній рід через віки росте.

Не креслив я тут віття родоводу
І не шукав прапредків у віках,
Та знаю, шо Горині вічні води
Невпинно плинуть звідси до Дніпра.

Та знаю - у віках, в тисячоліттях,
У сяйві дня і в зоряній імлі,
Мій древній рід відроджувався в дітях
І множився безмежно на землі.

Бо в цій землі в глибинах є коріння,
Тому і крона в небеса росте.
Приходять і відходять покоління —
Хто у ліси Полісся, хто у Степ.

А хто подаленів по азіях, європах,
Туди, аж за тайгу, а ще й за океан.
За хвилями всесвітнього потопу
Десь є Зелений Клині є Саскачеван.

Але мені бринять джерел високі води
На горах цих, на пагорбах крутих,
З глибин потужно б'ють, з коріння родоводу
І плинуть у світи з цієї висоти.

Іду до тих джерел угору по горбах,
Крізь простір і крізь час іду понад вали.
Ні крони родоводу, ні герба
Мені у спадок не передали:

Це дерево в душі у крізь простір і крізь час,
Це наяву і це мені не сниться:
Мій родовід в краю цім розпочавсь -
Від Городища й Білої Криниці

І тут земля моя по імені Волинь,
Все мені у ній казково-таємниче,
І скрізь, куди не глянь, то золотіє синь,
І даленіє даль — в тисячоліття кличе.