Фото tvd.rv.ua
Назву заказник одержав завдяки поширенню вишні степової, висотою до 1,5 м. Найбільш цікавим є південний схил гори, де рослинний покрив чітко змінюється з висотою, утворюючи вертикальні мікрозони. Біля підніжжя гори переважають вологолюбні рослини — гадючник шестипелюстковий, шавлія лучна, буквиця лікарська та ін. Вище на схилах росте змішаний грабовий ліс з домішками сосни і берези. Підлісок утворений ліщиною, бруслиною, крушиною, тереном, глодом та іншими чагарниками. Вище на схилах росте вишня степова, зиновать руська, трав’янисті рослини — півник угорський, адоніс (горицвіт) весняний, осока Мікелі. Степова рослинність представлена кипцево-кострицево-різнотравною асоціацією, ковилою волосистою, волошкою рейнською, цибулею круглоголовою, різухою звичайною та ін. Навесні тут багато ефемероїдів, які протягом місяця встигають зацвісти і дати плоди — анемона дібровна, бурачок польовий, первоцвіт весняний та ін. Є і рослини з Червоної книги України — горицвіт весняний, підсніжник білосніжний, лілія лісова. Всього тут визначено понад 50 видів степової рослинності.
Уперше про цю пам’ятку природи написав визначний український ботанік Опанас Рогович (1869). У 30-х роках XX століття її вивчив рівненський дослідник Йосип Панек, який публікував свої праці в польськомовному “Рочніку Волинському” та інших виданнях. У 1960-1965 роках археологічна експедиція львівського інституту суспільних наук виявила на Вишневій горі сліди двох майстерень крем’яних знарядь. У могильниках періоду неоліту знайдено плити з крейди, яка добувалася в її ярах.
У 1968-1970 роках випускник Городоцької середньої школи, нині професор, доктор біологічних наук Яків Дідух, зібрав тут гербарій та провів ґрунтовні геоботанічні дослідження. Він відніс степ Вишневої гори до західно-поліського типу, хоч і зазначив деякі його відмінності: “Це цікавий флористичний об’єкт, де зібрані рідкісні для Західної України степові види, як ковила найкрасивіша, ковила пірчаста, ковила волосиста, ірис угорський, горицвіт весняний, що потребують охорони не тільки в лісовій зоні, але і в степу, і по всій Україні”.
Я. Дідух “зафотографував” Вишневу гору в різні місяці весни і літа. Кінець першої половини квітня – гора зеленіла. Друга половина квітня -поступово жовтіє, першою зацвітає осока низька, а потім – перстач пісковий; на жовтому килимі проступають сині плями фіалки піскової. Перша половина травня -здалеку здається, ніби гора припорошена снігом: то цвітуть степова вишня і терен. Друга половина травня і початок червня – підніжжя гори синє від юринеї вапнякової та півників угорських. Друга декада червня і перша половина липня – гора стае золотисто-сірою від великої кількості квітучих злаків. У липні-серпні на фоні крейди видніються жовті плями омана мечоли-стого. У серпні і першій половині вересня біля кущів помітні великі фіолетові плями айстри степової та жовті плями грудниці звичайної.
Тоді ж старший науковий співробітник Інституту ботаніки Академії наук України А. Кузьмичов писав у місцевій пресі: “Таке багатство і різноманітність флори на порівняно невеликій площі дуже цікаві і міцні. Недарма Вишнева гора стала класичним об’єктом для дослідників, що цікавляться флорою Волинської височини. До того ж це єдине місце на тій території, де найповніше збереглась степова рослинність. В інших регіонах вона давно вже зникла”.
Заказник користується великою популярністю серед студентів, школярів, туристів.
За матеріалами Рівненської РДА.
